Трипільська культура


Типільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінні від звичних нам зразків “первісного” суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації. Зразки ці свідчили, що ми тільки починаємо підкрадатися у своєму розумінні ролі і місця людини на Землі, до того рівня мислення, який побутував у період, названий дослідниками кам`яним віком. Фрагменти культурної спадщини давніх трипільців легко і гармонійно укладалися до концепції знань арійських племен Індії і мали безліч прямих паралелей з системами знань великої кількості давніх культур різних куточків світу: від Гірського Алтаю у Росії до пустелі Сонора у Мексиці. Предметом вивчення у нашому випадку виступають різноманітні речі хатнього вжитку, як то черепки, горщики та інша кераміка, виконана, як зараз би сказали, у модерновому ключі. Малюнки і зображення при уважному погляді не можуть не вразити нас глибиною і прихованим змістом, над розгадкою якого б`ється уже не одне покоління археологів, етнографів та антропологів. Ці дослідження у своїх розгадках виходять з того величезного значення, яке надавалося в давні часи зображенню. Поза всяким сумнівом, і вчений світ це однозначно підтверджує, що необхідність надати символу зовнішню подобу з означуваним предметом і штовхала цих людей на створення зображень речей та предметів. Зараз багато дослідників дописемних цивілізацій відверто говорять про те, що “у багатьох відношеннях архаїчна культура …виявляється набагато складнішою, ніж сучасна. Обряди, норми поведінки, статевовікова культура, системи родства у давнину були побудовані невимірно складніше, ніж тепер, так що сучасна людина зіштовхується лише зі слабкими пережитками цих явищ, зміст яких часто буває від неї прихований”.
Вишивана сорочка, плахта, тканий пас, рушник, ліжник, килим, ряднина, доріжка, половик,- прадавні духовні захисники українців-русинів. Що примушувало оздоблювати, освячувати символічними знаками, орнаментами свої побутові речі? Мабуть, найважливіші життєві турботи — пошуки їжі та захист здобутків. Тому всю символіку можна поділити на два види: ту, що сприяє добуванню харчу, родючості поля, і ту, яка оберігає людину, результати праці. Ці турботи відбилися у міфах. Коротко викладемо зміст прадавнього індоєвропейського міфу. У центрі — трійця богів. У горішній частині фігури — бог неба, заплідник і захисник. То слов’янський Перун, який був рівновеликим грецькому Зевсові і римському Юпітерові. В центрі зображена сестра і дружина — слов’янська богиня родючості Мокош (Деметра, Юнона). Внизу бачимо слов’янського бога підземелля Волоса — брата Перуна (грецького Ада, римського Плутона). Волос охороняє нагромаджене предками надбання — внуків, худобу, землю, будівлі, скарбницю.
Існує давній вислів, котрий розуміють як міфопоетичний образ родючості наших грунтів: мати сира земля. Цей же наш вираз у давніх індійців звучить так: мати сур’я земля (сур’я означає сонце). Його слід розуміти як матір — родючість землі, що залежить від сонця — представника неба. Адже лише на вологій землі проростає зерно.
Трійцю богів охоплює змій — персоніфікація ріки життя. Він захищає внутрішню цілісність світу від зовнішнього хаосу. Він забезпечує вічний колообіг людських душ — на землі, під землею, на небі, знову на землі. Так безупинно повторюється зміна поколінь. Образ змія-охоронця проявляється також на зображеннях загальної картини античного світу, хоч і не так яскраво. Змій увійшов до індійської, єгипетської, фінно-угорської міфології під впливом трипільської культурної спадщини. Зокрема, в античній архітектурі змій перетворився в орнамент по обводу карнизів — символ невпинного руху.
Збирачі-мисливці одержували їжу від природи майже в готовому для вживання вигляді. В результаті кліматичних змін сталася велика виробнича революція. Мисливці перейшли до здобування продуктів від землеробства і тваринництва. На території України у IV—III тис. до н.е. виникла перша розвинена хліборобська культура. Названа вона трипільською за місцем першої знахідки поблизу Трипілля Обухівського повіту Київської губернії. Населення періодично мігрувало територією розташування трипільської культури. Але, як доводять археологи, з тих давніх пір земля тут оброблялася безперервно. Очевидно, стала частина населення підтримувала досягнення матеріальної і духовної культури трипільців.
Трипільці у своїх великих селищах залишали багато побутових і сакральних глиняних виробів. Серед останніх — невеличкі жіночі фігурки. Землероби, як і мисливці, зображали богинь родючості голими. Та богині орачів-оріїв мали на поверхні тіл особливі символічні знаки. Ці знаки відображають глобальний міфологічний погляд на відношення неба до землі. Саме воно спричиняє всезагальну світову родючість. На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали (до випалювання, в сиру глину) по одній хлібній зернині. Грудна спіраль є небесним символом: хмара — блискавка, що надсилає на землю молоко-сім’я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні. Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі. Небо — батько, земля — мати. Окрім цих двох символів, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні надряпини. Вони виражають символ захисту родючості. Можна гадати, подібні “ієрогліфи” наносилися не лише на постаті богів, а й на тіла спражніх трипільських жінок. Їх татуювали.

На вищому етапі розвитку наших пращурів магічні малюнки переносяться на одяг. Тисячоліттями зберігається давній символ плодовитості: чарівний розкреслений ромб — щедра нива. Навесні — на честь богині родючості ярого зерна Деметри, восени — во славу її дочки богині озимини Персефони проводили містерії, де жрець лив воду на землю, імітуючи небесне запліднення її дощем. 1970 року в Москву і Санкт-Петербург привозили музейні експонати зі столиці Кіпру Нікосії. Серед них був глек з однією ручкою і носиком — прототип сучасного чайника. Носик зроблено у вигляді жінки, яка тримає у правиці невеличкий глечик без дна. Через нього можна лити воду з великого глека. Це ритуальний предмет тих містерій. Носик глека формою нагадує ще й морду бика. Образ бога неба Зевса, який, ллючи дощ, запліднює матір-землю. Показовий одяг Деметри. Поверх сукні вона носить фартух у клітинку, розкреслений подібно трипільському ромбові. В Україні з найдавніших давен виготовляють плахту — верхню декоративну спідницю. Віра в чудесні властивості цього картатого одягу, який сприяє родючості в найширшому розумінні, дійшла до нас рядками правічних ритуальних пісень. Греки, напевно, під впливом трипільської культури ревно берегли таїну національної родючості. Під загрозою смертної кари на ритуальних обрядах заборонялося перебувати чоловікам, гетерам, а також будь-кому з чужоземців. Допускалися лише добропорядні матрони, причому за рекомендаціями. Це засвідчує відома комедія Аристофана “Жінки на святкуванні”. Елліни побоювалися, щоб сторонні не пізнали загадки перетворення мертвого зерна в живий паросток, щоб не розкрили місцеву таємницю запліднення і не наврочили, не нашкодили національному здобуткові. До нас дійшло відлуння цього дивного старовинного звичаю — зберігання національного здобутку. Почесному гостеві з чужого, але дружнього краю жінка в ритуальному вбранні підносить хліб-сіль на рушникові, прикрашеному споконвічною трипільською символікою. Жінка щиро передає в добрі руки долю врожаю і надр землі, всенародного добробуту. Творчість землі, заплідненої небесною вологою, збагачується теплом променистого сонця. Його рух передається двома супутниками. Античні напівбоги-близнюки Діоскури везуть на колісниці по небу бога сонця Геліоса. Лівий — вранішній, правий — вечірній.
Образ богині родючості з двома супутниками був поширений по всій Європі. На Україні-Русі богиню заміняли древом життя у вигляді пишної квітки, — в поєданні з двійкою коней, козлів, півнів. Лівий, вранішній — зеленого або синього кольору, правий, вечірній — жовтого чи червоного. Богиня-квітка освячує найважливішу в хаті річ — вогнище, руську піч. За нею постійно стежить господиня. Це її гордість. Час від часу вона підбілює символ родинного багаття. На видному, чільному місці хазяйка малює квітку. Другий важливий предмет у хатині — ліжко. Його накривають ліжником, на якому вишиті орнаменти у вигляді тих самих ромбів, що сприяють родючості. Для подружнього ложа це найприродніший символ. Але родючість треба захищати, тому над ним з давніх-давен заведено вішати зброю — лук, меч, кинджал, шаблю, рушницю…
Трипільський ромб досі несвідомо відтворюють у національних орнаментах усіх регіонів України-Русі та священницьких ризах християн. На фелоні зі спини нашивають два знаки: вгорі — навпроти серця — хрест або розп’яття, а внизу — на рівні колін — повернутий на 45 градусів квадрат. Останній називають кустодія, що означає варта і нагадує про хресну страту Ісуса. Про це розповідає легенда. Коли Христос умер на хресті, тіло було знято і покладено в печері та привалено великим камнем. Смерть настала в п’ятницю. А в суботу вся варта мала йти на свято Паски. Вона звернулася до прокурора Іудеї Понтія Пілата із застереженням: не залишати страченого без нагляду, бо учні Ісуса можуть викрасти тіло і об’явити, що він воскрес із мертвих і вознісся на небо. Пілат наказав опечатати камінь. Чотири воскові печатки лягли на центрах чотирьох сторін кам’яного входу, утворивши трипільський ромб.
Мисливець може, пропустивши здобич, надолужити прогаяне наступного разу. Володар же землі, орач повинен постійно докладати не тільки фізичні сили, а й духовні. День і ніч думати про врожай. Молити небо про своєчасний дощ. Він шукає духовні образи, сподіваючись на допомогу. Знаходить метафори серед зрозумілих понять — частин власного тіла (голови, грудей, живота, лона і фалоса), серед людських фізичних і духовних стосунків. Образи захисту себе і здобутків своєї праці орій шукає у зовнішньому світі. Щоб захистити село або лан, він робить навкруги канаву. Це не дозволить проникнути злим силам у чистий світ польової культури. Пригадайте бурсака-філософа Хому Брута з гоголевського “Вія”, який захищався від відьми чарівним колом.
Відрізняючи своє від чужого, людина знайшла духовну межу у вигляді ріки життя, що відокремлює внутрішній світ від зовнішнього хаосу. Майже у всіх народів світу вона асоціюється на землі зі змієм, який виходить на поверхню після дощу; на ближньому небі — з веселкою, що виграє проти сонця різнобарвною лускою після життєдайної грози; на далекому, зоряному небі — з Чумацьким Шляхом. Тією рікою життя пливуть душі померлих дідів до богині родючості, а вона посилає ці душі в лоно матерів, щоб відродити їх у тілах онуків. Недарма існує звичай називати онуків іменами дідів. Ріка життя захищає як особисто кожну людину, так і місцевість, яку займає родина, громада, народ. Особу береже одяг, а пас закріплює її. Етнографи свідчать, що карельські чаклуни носили пас із зміїної шкіри,- трипільського знаку. Відкриті місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги — кільця, намисто, сережки. Усі особисті прикраси, в тому числі вишивки на одязі, мають свої, притаманні лише даному, певному, етносові відмінності. У кімнаті охоронними предметами є доріжки, половики, килими, рядна. А багато предметів поєднують водночас і захисні і плодотворящі властивості у єдиний світ. Так, на посуді поруч зі знаком родючості (квіткою або плодом) обов’язково присутні огортаючі захисні смужки чи змійки. Зовнішнім захистом будинку є дах, який імітує небо. Лиштва вікон та дверей вартує від проникнення злих сил з боку двору. Рамки картин також символізують річку життя, якою пливуть квіти-душі, або луску світового змія. Захист усієї садиби — тин. Оберіг села — уже згадана канава, а міста — вал, кріпосна стіна. Звернімося до вишивки на лицевому боці сорочок — теж лиштви. Вона виражає як родючість (розкреслене поле), так і захист у вигляді двох смужок, що оберігають відкритий комір і серце. Така вишивка з’явилася дуже давно. У Музеї історичних коштовностей України знаходиться фігурка чоловічка. Він розставив ноги, а руки тримає на стегнах. А на грудях його сорочки зображена ця сама вишивка. Фігурка дуже схожа на зображення балтійського бога Перкунаса, який сидить на кам’яному небесному троні і метає перуна (блискавку). Порівнюючи положення ніг обох скульптур, можна стверджувати, музейний чоловічок як балтійський бог Перкунас, сидить на небесному троні. Це Перун — слов’янський бог неба і чоловік богині родючості Макоші,- трипільської символіки. У Фракії, на Північному Кавказі, на Київщині знаходили медальйони IV—VII ст. із зображенням подібних чоловіків із розкаряченими ногами, розведеними руками. На сорочках — подібні вишивки. Мабуть, це той же Перун. Ось як давно існує українська вишиванка!
Пасок підтримує одяг і захищає від проникнення холоду та злих сил хаосу, затримує тепло, зберігає внутрішній космос. На тканих вовняних пасках повторюється не тільки мотив захисту, образ змія, але й мотив родючості: лежачі ромби — орані поля у супроводі небесних коней. Коні зображено фрагментарно, без тулубів, тільки самі ноги у вигляді шевронів: двоє передніх ніг (лапки відкриті) і двоє задніх (лапки закриті). Ноги — як атрибут вічного невпинного руху сонця, зірок, часу, життя,- трипільська символика.
Доріжка на долівці імітує смугастого змія — обережника. Спіралевидний килимок також символізує змія, але того, що згорнувся у клубок і вартує поріг. Повна картина світу зображується на килимах. Тут і богині родючості, і змій-охоронець, і квіти, що символізують душі предків. А все це — у геометризованих формах, у вигляді трипільських трикутників і ромбів.
Трипільська символіка збереглася у народній пам’яті досі, але за тисячоліття загубився її таємний зміст. Залишилася лише зонішня форма. Нині ми виявилися позбавленими духовних орієнтирів. Тому люди прагнуть до звичаїв, що збереглися у народі. Християнська церква з повагою ставиться до залишків стародавньої наївної віри, розуміючи, що під забобонною формою криється зворушливе ставлення до рідної природи, до свого краю, до давніх звичаїв, до національної культури. І по домівках, і по церквах заведено прикрашати ікони вишитими рушниками. То є символ захисту вищої духовності. Тут помітний зв’язок православ’я з трипільською культурою: християнство колись подолало віру перших орачів (оріїв). Церква освячує старовинне, оригінальне українське мистецтво, яке відображає власне обличчя нації, власну цивілізацію — серед культур індоєвропейських народів.
При в’їзді в сучасне Трипілля круто височіє, здається, до самого неба знаменита Дівич-гора. Вона ніби сторожує тут, над сивими хвилями Дніпра, вона ніби відділяє промислову зону (поруч збудована теплова електростанція) від золотого трикутника вітчизняної історії. Саме тут, на городищі Дівич-гори, у Трипіллі впродовж тисячоліть, як довели розкопки, був жертовник наших предків, язичників. Ось що пише про нашу Дівич-гору російський академік Борис Рибаков у широко відомій книзі “Язычество древней Руси”: “…Девичь-гора находится в этом же Среднеднепровском регионе на окраине с. Триполье (летописный Треполь) на Днепре. На вершине горы, возвышающейся над Днепром был сооружен своеобразный жертвенник-печь, представляющий собой композицию из девяти полусферических углублений. По всей вероятности этот своеобразный жертвенник с девятью гнёздами предназначался для сосудов, в которых во время праздничной церемонии могли вариться какие-либо зелья или зёрна… Число 9 в сочетании с девичьим именем этой огромной и очень импозантной горы наводит на мысль (как и по поводу гадательной чаши с девятью клеймами месяцев), что создатели жертвенника с девятью составными частями прежде всего соотносили это центральное сооружение Девичь-горы с девятью месяцами беременности. Богиня-дева, как устойчивое представление о женском аграрном божестве, мыслилась, очевидно, подобно христианской Богородице не просто девушкой, а такой, которая уже “понесла во чреве своём” и ей предстояло девять месяцев подготавливать рождение новой жизни. …Со стороны, противоположной Днепру, Девичь-гора сходит на нет широким пологим спуском, как бы специально предназначенным для торжественных обрядовых процессий от поселения к жертвеннику богини-девы на вершине. Большой интерес представляет общий взгляд на весь этот среднеднепровский регион, в котором находится Девичь-гора у Триполья. Здесь же встречено наибольшее количество предметов античного импорта из Причерноморья”.
У ще давніший час переносить нас розповідь про древню цивілізацію на нашій землі, розповідь видатного українського ученого, — Віктора Петрова: “У ІІІ тисячолітті перед Різдвом на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена пишна і квітуча культура, яка вперше була відкрита наприкінці дев’ятнадцятого століття археологом В. Хвойкою на середньому Дніпрі у районі м. Трипілля і відтоді увійшла в науковий обіг під назвою трипільської. Це високорозвинена культура ефектних барв, складного орнаменту, орнаментальних прикрас, з пишною декоративністю мальованих хат, розписаних печей, фарбами розмальованого посуду. …Україна часів Трипілля була суцільно хліборобською й суцільно заселеною країною. Це була вже на даному етапі країна одночасно сільська і міська, з широкими культурними зв’язками. За археологічними даними процес збільшення кількості і величини поселень починається під час розселення трипільських племен на схід. Тоді, поруч з малими поселеннями, які налічували 7-10 будівель, будуються поселення з десятками будівель, що займають площу до 10 гектарів. Спостерігається збільшення кількості трипільських поселень, що свідчить про поступове зростання демографічного потенціалу. А на початку четвертого тисячоліття до н.е. у межиріччі Південного Бугу та Дніпра виникають величезні поселення трипільської культури (площа деяких з них досягала 200-450 гектарів). Одні дослідники вважають, що їх поява викликана загрозою з боку агресивних степових племен, інші суспільно-економічним розвитком самих трипільських племен. До вирішення питання про причини виникнення та еволюції великих трипільських поселень – протоміст слід підходити у трьох вимірах – кліматичному, історичному, економічному. Це окрема тема. В зв’язку з цим постає питання. Етнос, що населяв Трипілля жив там після сурового Льодникового періоду чи мігрував на територію Подністров’я, Побужжя, Подніпровя з інших територій? Авторитетна, солідна група вчених археологів, етнографів відстоює думку про те, що етнос на території сучасної України жив постійно і по закінченню Льодникового періоду почав активно розвиватись. Активний розвиток позначався ще й тим, що етнос Подністров’я, Побужжя ,Подніпровя почав розселятись на Захід, Схід, Південь і Північ. Індія, Урал, Скандинавія,Пірінейский півострів, Близький Схід, Іран, Ірак. Трипілля така собі колиска цивілізації. Цим міграціям сприяла відсутність водних перепон. Адже в ті часи Середземне море було значно менше і воно не було сполучене з Чорним морем, яке доречі, на той час було озером з прісною водою. Після багатьох тектонічних зрушень Середземне море значно розширилось, утворилась протока, що тепер називається Босфор і, як наслідок ,Чорне озеро стало Чорним морем. Ця обставина значно обмежила міграційні процеси і спричинила до відносної сталості етносу.
А ось і голос молодшого покоління дослідників історії України. Це голос часопису “Індоєвропа”, новий номер якого щойно вийшов у Києві: “…- саме наша країна стала правітчизною оріїв, колискою індоєвропейської історії (задовго до окультурення біблійних пісків-пустель, до еллінського, римського, візантійського “вибухів” цивілізації; — саме звідси почалося освоєння інших світів білими людьми: сівери-сувери-сумери заснували Сумерію (т.зв. “Шумер”), а інша хвиля племен понесла нашу орійську культуру від Трипілля та Халеп’я з-під Києва до Трипури та Харапи в Індії, до Тріполі та Халеппо в Малій Азії; — тут народжувалися, жили, творили і звідси виходили не одвічно гріховні “раби Божі”, але Онуки Дажбожі, але Діти Орові… — тож закономірно саме в нас винайдено рало; у нас уперше в історії було приручено коня, бика, корову; у нас з’явилися перші у світі колесо, віз, легка бойова колісниця; у нас волхви-ведуни сформували першу систему духовних відомостей про Космос і Землю…”

Едуард Халепа, учасник ОРД



Источник: “http://ord-ua.com.ua/2006/07/14/tripilskakultura/”

ТОП новости

Разное

Вход

Меню пользователя